Селище міського типу Петриківка є зосередженням культури та творчості українського народу. Відомий на весь світ Петриківський розпис, який є оберегом українського народу, зародився саме у цьому місці. Народний декоративний розпис є продовженням стародавніх традицій розпису на стінах, що сягають у глибину історії. Далі на ikryvorizhets.
Історія села Петриківка
Колись на місці села розташовувалися козацькі зимівлі та хутори за часів Нової Січі. Від чийого імені пішла назва села Петрикова досі достеменно не відомо. Усний переказ свідчить, що заснував хутір козак Петрик, на честь якого село отримало назву. Інша легенда пов’язує село Петриківка із останнім відманом Петром Калнишевським. Відомо, що село було притулком для козаків та їхніх родин зі Слобожанщини, які були змушені залишити свої будинки. Вони були тими, хто не вступив у запорізьке суспільство, утворили прошарок посполитих, або військових підданих.
Перші відомості про село зустрічаються у документі 1772 року. Тоді Петриківка була важливим торговим центром регіону, з ярмарками, які проводилися тричі на рік. На ярмарках продавали вишиті скатертини, килими, розписаний посуд, скриньки, а також можна було домовитись із місцевими майстрами за розпис будинку. Ярмарок приваблював людей з усієї Наддніпрянщини і не тільки. Село мало статус “казенної державної слободи”, який дозволив уникнути кріпацтва на цій території. Деякі історики та культурознавці вважають, що саме це вплинуло на мешканців села, які за допомогою творчості виражали любов до своєї землі, наголошуючи на її красі розписом.
Незадовго до розформування Запорізької Січі до села Петриківка було переведено управління Протовчанської паланки. У селі було сформовано гарнізон. Пізніше до Петриківки перевели полк, який складався з колишніх Запорізьких козаків. Сліди військових укріплень існують там і зараз.
У Петриківці зростала місцева кустарна промисловість. Мешканці ткали килими, полотна, виготовляли зимовий одяг, дерев’яний посуд, меблі. Здавалося, що кожна людина в цьому селі має якийсь талант рукоділля. Так воно й було.
Відкриття шкіл, музеїв, центрів творчості у Петриківці
Для Петриківського розпису характерний рослинно-квітковий орнамент, саме він продовжує стиль українського бароко. У Петриківському розписі важливими елементами є символи, які закладені у кожній роботі. Самі майстри кажуть, що в кожній роботі закодована колористична природа сонячного сяйва. Кожен елемент розпису має сенс. Наприклад: квітка-вершина краси природи, калина та мальва-символ дівочої краси, дуб-символ сонця тощо. Майстрам було важливо передати наступному поколінню тонкощі розпису. Тому місцеві жителі стали ініціаторами відкриття навчальних центрів та шкіл.
1936 року відбулося відкриття школи декоративного орнаменту. У цьому навчальному закладі викладала Тетяна Пата, котра отримала звання майстра народної творчості СРСР. Вона була членом асоціації художників України та засновниці петриківського розпису. Випускники школи вдало знаходили місце роботи у різних галузях художньої промисловості.
1940 року було збудовано будівлю для Будинку культури, в якому розташувався музей петриківського орнаменту. Також там були організовані гуртки самодіяльності. Будинок культури був розрахований на 400 місць.
У 1958 році відкрилася філія дитячої художньої школи. Екзаменаційні роботи учнів досі можна побачити у місцевому краєзнавчому музеї.
Село Петриківка є центром зосередження української культури. Петриківський розпис включено до списку ЮНЕСКО як символ нематеріальної спадщини людства.
