Найдавніші відомості про рівень медицини на Криворіжжі сягають 3 тисячоліття до нашої ери. При розкопках поховань катакомбної культури на території регіону виявили шість випадків трепанації черепа. З них тільки один був посмертним. У всіх інших – це прижиттєві операції зі слідами заживання рани, тобто операції були успішними. У 19 столітті на Криворіжжі були дуже частим явищем – неврожайні роки. Це у давнину тягло за собою майже повну загибель урожаю, і як наслідок – голод з епідеміями, які при цьому виникали. Далі на ikryvorizhets.
Спалах холери на Криворіжжі
Так, з 1866 по 1923 роки у на Криворіжжі пройшли близько шести пошестей холери. Уражений хворобою був кожен четвертий мешканець краю. У Кривому Розі захворіли 437 осіб, з яких 167 померли.
Велика смертність від інфекційних хвороб призводила до значного падіння показників тривалості життя, особливо дітей. Відсутність налагодженої медичної допомоги в 19 столітті та її обмежені розміри на початку 20 століття призводили до великої дитячої смертності. Тому у 1903 році у Криворізькій волості помирали майже половина, з кожної тисячі народжених дітей. Цей показник був одним із найбільших у великому Херсонському повіті.
Лікувальна справа у Кривому Розі у 19 столітті
Основним засобом лікування ще з давніх часів були методи емпірично накопичених знань народної медицини. У краї для лікування холери широко застосовувалися такі лікарські рослини як горицвіт, деревій, бедринець, оман, валеріана, материнка, м’ята та інші.
З часом, коли почала впроваджуватися наукова медицина, роль народної зменшувалася. Але в селах ще до початку 20 століття багато селян продовжували звертатися до різних знахарів, які часто лікували пацієнтів методом релігійно-магічних прийомів. Хвороба в ті часи сприймалася як Божа кара, або дія різноманітних демонологічних персонажів, особливо це стосувалося інфекційних хвороб.
У часи перебування Кривого Рогу в складі військових поселень медичне обслуговування жителів здійснювали окружні лікарі та фельдшери. Важкохворих лікували у Новомиргородському шпиталі. З 1841 року для догляду за людьми похилого віку почали відкривати богадільні.
Після відкриття у Кривому Розі рудників, в місто почали приїжджати робітники із різних регіонів. Ненормований графік і неналежні умови роботи призводили до масових захворювань. Тому велику роль у наданні медичної допомоги і харчування для робітників, які прибули на заробітки, зіграв лікарняно-продовольчий пункт, відкритий земством, що працював з 1899 по 1910 рік. Студенти-медики, яких сюди направляли, надали медичну допомогу понад 12 тисячами сезонних робітників.
Медпункт на руднику Галковського, відкритий у 1886 році, у 1890 році був реорганізований у лікарню на 8 ліжок. Хворих обслуговував фельдшер. У 1905 році Юлія Галковська побудувала лікарню на 40 ліжок, де працював лікар і два фельдшери.
У 1914 році в Кривому Розі відкрили тимчасову лабораторію для боротьби з холерою. Так зародилася перша інфекційна лікарня.
Ще однією небезпечною і найбільш поширеною хворобою гірників був туберкульоз. З метою об’єднання зусиль влади і громадських організацій для боротьби з ним у квітні 1929 році створено спеціальну раду. У наступні роки це питання не змінилося з денної черги.
15 травня 1929 року будинок відпочинку “Червоний Маяк” на Дніпрі в Нікопольському районі прийняв перших хворих, – йдеться у “Кривий Ріг. Погляд через століття”.
Багато заходів для покращення системи охорони здоров’я заплановані на 1929-1930 років, не були втілені через тогочасну економічну кризу. Бюджетне фінансування зменшили на 70 відсотків від необхідного. Тому розвиток медицини у Кривому Розі призупинився.
