8 Лютого 2023

Життєвий і творчий шлях відомого криворізького артиста Дмитра Голубченка

Related

Чемпіон з Кривого Рогу – Євген Хитров

Євген Хитров - професійний український боксер, який народився у...

Прилад для допомоги сліпим людям, який розробили криворіжці

Кривий Ріг місто талановитих людей, відомих акторів, музикантів, а...

Майстрині Кривого Рогу – у їхніх руках народжується диво

Повсякденне побутове життя іноді дійсно навантажує та пригнічує наш...

Архангородський Зіновій Семенович – видатний спортсмен та тренер

Архангородський Зіновій Семенович був людиною, яка зробила величезний внесок...

Share

Криворіжжя неймовірно багате на таланти. Багато художників, письменників та поетів, які є уродженцями індустріального міста, стали відомими на весь світ. Дмитро Григорович Голубченко присвятив сцені багато років свого життя, зокрема артиста пам’ятають за його різнопланові роботи, де він відкривався аудиторії як трагік, лірик та комедійний актор. Кожну виставу з його участю чекав успіх, а ще вона збирала повну залу людей. Артистом щиро захоплювалися колеги, режисери, друзі та глядачі – не лише через його неповторний талант, але й за любов до своєї справи. Він не просто грав своїх персонажів на театральній сцені – разом із ними Дмитро Григорович проживав маленьке життя. Далі на ikryvorizhets.  

Криворізьке дитинство Дмитра Голубченка

Дмитро Григорович Голубченко народився у Кривому Розі 4 жовтня 1938 року. Це були післявоєнні роки, коли країна відновлювалася після однієї із найстрашніших і наймасштабніших трагедій в історії людства. Родина Голубченків жила у Кривому Розі на вулиці Ватутіна, 53, а пізніше по вулиці Глушко. Одного разу юний Дмитро проходив повз криворізького театру ім. Шевченка. Центральні двері були відкриті і юнак міг вільно увійти до закладу. Там він побачив репетицію вистави і відчув приємне хвилювання, ще не здогадуючись, що з того моменту театр стане його натхненням та любов’ю на все життя. Але потяг до творчості у Дмитра Голубченка почався раніше і до того, як він познайомився з театром, він писав вірші і публікувався у криворізьких газетах “Піонерська правда” та “Зірка”.

Також Дмитро Григорович у юності мріяв про професію журналіста і навіть вирішив вступити до Харківського університету, але не пройшов по конкурсу. Повернувшись до рідного Кривого Рогу, Дмитро отримав першу у своєму житті роботу – шахтар. У той час він отримував дуже великі гроші – півтори тисячі рублів. У дорослому віці він згадував з посмішкою, як мати тривожно питала його, чи не краде він гроші. 

Згодом із шахтою все ж таки довелося попрощатися, тому що Дмитро вступив до Дніпропетровського театрального училища. Вчився криворіжець у видатних педагогів, таких як Кобринський та Галун. Паралельно із навчанням працював в одному із місцевих театрів, де заробляв рубль за одну виставу. Однак, навіть така мізерна зарплата артиста-початківця не хвилювала, тому що він був безмежно щасливий, що може займатися улюбленою справою, знайомитися з новими людьми, співпрацювати з режисерами. 

Потім були мандри світом з метою вдосконалювати свою акторську майстерність. Дмитро Григорович працював у Донецькому обласному драматичному театрі, потім доля привела його до Владивостоку, де він відразу став провідним артистом Приморського російського драматичного театру. Там, на берегах Амурського заливу, він створював кар’єру, ловив рибу, їв червоний кав’яр, згадуючи криворізькі борщі та вареники. Одного разу криворіжець вирішив покупатися у Тихому океані і поплив назустріч океанським хвилям, а ті накрили його з такою силою, що артист відчув пісок на дні. Дивом Дмитру Григоровичу вдалося врятуватися з небезпечної пастки. 

Дмитро Голубченко у кінематографі та театрі

Так як Дмитро Григорович часто з’являвся на великій театральній сцені, ним зацікавилися і режисери зі сфери кінематографу. Криворіжець з’явився у кінострічках “Грак – птах весняний”, “Ескадра йде на Захід” та “Померти у сідлі”. 

Не скромний у Дмитра Григоровича і театральний досвід. Він зіграв генерала Леонова у “У сутінках”, Лаврова у “Осінніх скрипках”, Йосифа у “Весільному марші” та багато інших персонажів.

У 1983 році ностальгія за Україною перемогла і артист повернувся до Кривого Рогу, де продовжив свою кар’єру. Дмитро Григорович любить не тільки театр, але й багато часу присвячує йозі, щоб тримати себе у формі, та обожнює баню. Артист чудово знається на тому, як лише по запаху визначити якісний дубовий віник, та вважає баню справжньою філософією.

.,.,.,.