19 Березня 2024

Трагічна доля поета Михайла Пронченка

Related

Трендові моделі чоловічих курток

У чоловічій моді куртки займають важливе місце. Вони є...

Особливості норкових шуб

Шуби з натурального хутра, такі як норкові, ніколи не...

Поширені проблеми Samsung S8+: та їх вирішення

Смартфон – невіддільна частина повсякденного життя кожного криворіжця. Здебільшого...

Що таке тюнінг автомобіля і для чого він потрібний?

Протягом багатьох років тюнінг авто користується величезною популярністю серед...

Архангородський Зіновій Семенович – видатний спортсмен та тренер

Архангородський Зіновій Семенович був людиною, яка зробила величезний внесок...

Share

Михайло Пронченко талановита людина, він все своє коротке життя боровся за вільну України, він присвячував ій вірші та історичні статті. Він дуже любив рідну землю та подорожувати. Але його доля склалася дуже трагічно. Все своє життя, за свою творчість та українські погляди він страждав. Далі на ikryvorizhets.com.  

Непросте дитинство поета

Михайло Семенович народився 1909 р. у невеликому селі Вошиво-Покровське (сучасне місто Апостолове) у дуже бідній селянській родині. У майні родини Пронченків був лише 5 гектарний шмат землі, тому батько та мати Михайла здебільшого працювали найманими робітниками.

Михайло дуже рано втратив батька. Він помер ще до початку Першої світової війни через те, що зловживав алкоголем. У Михайла залишилася одна мати, яка мала забезпечувати усім необхідним крім своїх двох неповнолітніх дітей, ще матір та сестру інваліда. Мати Пронченко була малограмотною, але при цьому дуже працьовитою та віруючою, вона бралася за будь-яку роботу, щоб хоч якось прогодувати сім’ю. Працювала переважно за наймом, а також підробляла прибиральницею в депо залізничної станції. Після смерті батька, Михайлу довелося нелегко, йому необхідно було допомагати матері по господарству і одночасно з цим здобувати освіту в школі.

Школа та самоосвіта

Ще у дитинстві, навчаючись у школі, Михайло дуже захопився історією України, а також спадщиною запорізького козацтва. Почав захоплюватися поезією та писати вірші.

Михайло Пронченко здобув освіту у трудовій школі, у рідному селі Вошиво-Покровське, навчався також у Кривому Розі, після чого закінчив вищу школу у Дніпропетровську. Але найцінніша освіта, яку він здобув було завдяки самонавчанню. На його виховання дуже вплинула творчість Адріана Кащенка про подвиги запорізьких козаків. Саме тому Михайло мав велику цікавість та інтерес до української культури, звичаїв та Запорізького козацтва.

Окрім книг, Михайло Пронченко дуже любив подорожувати історичними місцями Катеринославщини (сучасна Дніпропетровська область). Він бував на Хортиці, їздив до Жовтих Вод, Покровського, а також бував у багатьох інших місцях.

Творчість та переїзд до Кривого Рогу

Михайло Пронченко почав займатися творчістю ще у ранньому дитинстві. Ще сидячи за партою, він писав свої перші вірші. Він писав про Україну, про український народ та його страждання та про боротьбу за вільну Україну. У своїх творах, Михайло торкався історичних теми України, оспівував кобзарів, а також описував сільські пейзажі.

У 17-річному віці, вже як відомий поет-лірик,Пронченко переїхав до Кривого Рогу. У 1927 році вийшла його перша збірка поезій під назвою “Штурмую недра” (“Здобуваю недра”). Цю збірку відразу ж після виходу отримала безліч позитивних відгуків, у тому числі від таких відомих поетів як Хвильовий Микола та Яворницький Дмитро. Про це писали на порталі “ДніпроКультура”.

Михайло Пронченко був дуже добре знайомий із відомим українським поетом Володимиром Сосюрою. Дуже довгий час вони листувалися. Багато хто порівнював Пронченка з Сосюрою і в Кривому Розі його часто називали “криворізьким Сосюрою”.

Крім цього, Михайло Семенович мав гарний зв’язок із членами забороненої у 1920-х роках літературної організації “ВАПЛІТЕ”. Він також був членом Всеукраїнської спілки пролетарських письменників у криворізькій філії.

У 1929 році Пронченко почав працювати автором літературного журналу “Кривбас”. Був також автором літературних альманахів “Зоря”, “Кривбас”, “Молодняк”, “Молодий більшовик” та “Червоний гірник”.

У 1930 році Михайло Семенович обійняв посаду редактора та літпрацівника у криворізькій газеті “Червоний гірник”. У цей час його вірші почали друкувати у підручниках.

Він працював над багатьма поемами, нарисами, над деякими він підписувався псевдонімом “Мих. Апостол”. Писав також драми. Дуже багато його творів було втрачено. Крім того, що Пронченко писав твори різних жанрів, він ще видавав мовознавчий матеріал.

“Фашист і ворог комунізму”

Коли у 1930 році вийшов журнал “Молодняк”, Пронченка звинуватили в українському буржуазному націоналізмі, що він є ворогом держави та фашистом. Просто за те, що він бачив вільну Україну, славив українську мову, українських поетів, історію України, а не підтримував політику більшовиків.

У період Голодомору 1932-1933 років Пронченко видавав вірші, в яких описував усі жахливі страждання українського народу в Кривому Розі. Вірші Михайла Семеновича були дуже відвертими, вони виглядали як звинувачення комуністичної влади у стражданнях українців. За Пронченко почалися переслідування. Також за свою діяльність його було звільнено з видавництва “Червоний гірник” у 1932 році та відправлено до Будинку примусових робіт. Так у 1930-х роках у Кривому Розі розпочалася масштабна хвиля боротьби з українським націоналізмом. У 1932 році Михайла Пронченка було заарештовано. Його катували, замикали у льоху і навіть інсценували його вбивство. У 1933 році його засудили, позбавили волі на п’ять років і відправили до трудового табору в Тахтамигд.

Для 26-річного Михайла Семеновича роки, проведені на Далекому Сході, були дуже болісними. Він постійно піддавався цькуванню, страждав від голоду і під час робіт отримав травму ноги. Але незважаючи ні на що він продовжував писати.

Ранне одруження

Пронченко в юному віці зустрів своє кохання і дуже рано одружився. Нею була Клавдія Щербань із родини кравців із його рідного села. Клавдія здобула освіту в Херсонському кооперативному технікумі, працювала за спеціальністю у Кривому Розі та Києві.

Родина Щербань дуже любила Михайла Пронченка, особливо його тесть. І коли він дізнався про арешт улюбленого зятя у 1932 році, його серце не витримало.

Сам Михайло Семенович був дуже зразковим сім’янином. Він завжди приділяв багато часу саме сім’ї та практично ні з ким не дружив, навіть не завжди брав участь у різних культурних та літературних заходах.

Свою дружину Клавдію дуже любив, присвячував їй вірші. Також у них народився син Анатолій.

Повернення до Кривого Рогу

Пронченку вдалося повернутися до Кривого Рогу перед початком Другої світової війни. Але йому ніяк не вдалося знайти роботу. Влаштуватись за спеціальністю в газету він не міг, а піти працювати на шахту йому не дозволяло здоров’я. Тому Михайлу Семеновичу довелося шукати підробітки, щоб забезпечити маленького сина і стареньку матір. Дружину Пронченка, Клавдію, перед початком Другої світової війни змусили розлучитися з ним. Тому вона на той час перебувала у Києві.

З початку німецької окупації 1941 року Пронченко почав працювати редактором у криворізькому виданні “Дзвін”, при цьому він був членом підпілля ОУН. Він продовжував у публікаціях журналу висвітлювати українську історію та українських поетів, жорстко критикувати радянський режим. У цей період розпочалася повна українізація Кривого Рогу.

Він також виступав у міському театрі імені Івана Котляревського, читав свої поезії, співав народні пісні. Саме у цьому театрі Проненко перші познайомив криворіжців зі своєю збіркою “Кобза”, який присвятив своєму синові. У театрі він дуже часто виступав у своєму улюбленому козацькому одязі.

Пронченка на посаді редактора журналу “Дзвін” не пробули півроку. Німецьким окупантам не подобалася його позиція та політика видання, тож фашисти розпочали придушення українського націоналістичного руху.

Фашисти у Кривому Розі розпочали злісну боротьбу проти культурних діячів українського відродження. Зокрема, в адресу Михайла Пронченка надходило безліч наклепів та доносів: “поет – єврей, який працює на НКВС”. У грудні 1941 року Михайла Семеновича звільнили з видавництва “Дзвін”. На початку 1942 року Пронченко та інших членів ОУН у Кривому Розі було заарештовано фашистськими загарбниками.

У період ув’язнення мати та син Пронченко приносили йому у в’язницю передачі, а він їм передавав свої невеликі записки. У в’язниці він написав свій останній вірш, у якому є такі рядки:

“Не треба нам нічого від життя,

Ні почестей, ні грошей, ні слави,

Лише Державі треба вороття –

 Святої Української Держави!”.

У лютому 1942 року Михайла Пронченка розстріляли німецькі окупанти біля шахти №5 та скинули у шурф його тіло. Свідки цього вбивства розповідали про те, що на момент розстрілу Михайло Семенович співав “Ще не вмерла Україна”. Він загинув дуже молодим, у віці 32 років.

Втрачена спадщина

Багато робіт Проненка було знищено більшовиками, а потім нацистами. У період незалежності України виявилося, що збірки “Кобза”, яку Пронченко присвятив синові, взагалі не збереглося. Але в 1994 році збірку “Кобза” все ж таки вдалося відшукати. Її знайшли в Австралії в українського письменника – Нітченка Дмитра. У 1995 році збірку вдалося перевидати. Її доповнили спогадами людей, котрі знали Михайла Семеновича. Інше видання Пронченку “Штурму недра” (“Здобуваю недра”) не вдалося відшукати.

Його доля була дуже короткою та трагічною. Він усе своє життя присвятив боротьбі за вільну Україну, вивченню культури та історії українського народу, прославляв українську мову і любив Україну найбільше. Пронченко став жертвою двох імперій зла: більшовицької, коли його заслали до табору на трудові роботи та нацистської, коли його розстріляли. Навіть після смерті його роботи тривалий час шукали та знищували.

.,.,.,.,. Copyright © Partial use of materials is allowed in the presence of a hyperlink to us.