Під Кривим Рогом в селі Недайвода закінчилася пошукова експедиція “Звільнення Кривбасу 2020”. У ній взяли участь пошуковці з Дніпра, Оржиці, Кременчука, Херсона, Олешок, Харкова, разом близько сорока чоловік. Про хід експедиції розповіла журналіст Вікторія Симкина. Далі на ikryvorizhets.
«Недайводу називали криворізьким Сталінградом через інтенсивність боїв, кількості випущеного заліза на один метр квадратний землі і загиблих за неї бійців і командирів Червоної армії. У 43-му проти військ Другого Українського фронту, німці кинули дивізії СС “Райх” і “Мертва голова”, посилені артилерією та авіацією. Тільки за чотири дні боїв і тільки на одній ділянці в 10 км, близько 4 тисяч наших хлопців загинули. На меморіалі в Недайвода висічені прізвища 6 тисяч. Адже ми знаємо, що на плитах пам’ятників вказували прізвища загиблих списком про безповоротні втрати, і це зовсім не означає, що під плитами лежать ці люди. Цей факт був доведений нами неодноразово. Ми знаходили бійця, на щастя у нього виявлявся ідентифікатор і з’ясовувалося, що його прізвище вибите на пам’ятнику вже кілька десятиліть. Прізвище є, а боєць у полі за кілька кілометрів лежить. Не думаю, що Недайвода виняток, судячи з того, скільки ми знаходимо забутих останків на її полях», – розповідає Вікторія Симкина.
Знахідка пошуковців
Вона повідомила, що ця експедиція завершилася закінченням війни ще для дев’яти бійців Радянської армії і трьох бійців Вермахту.
«Мародери” постаралися “позбавити їх імені навічно, та й окремого труни теж. У купі скинутих ними в безладді кісток, ми ніколи не зможемо визначити кому які належать. У деяких випадках допомогти зможе тільки експертиза ДНК, але це дуже дорога процедура і нам її не потягнути. Полководцю Олександру Суворову приписують вислів, який став дуже популярним: “Поки не буде відданий землі останній загиблий солдат – війна не закінчена”. Усі наступні війни, аж до сьогоднішньої, не закінчаться ні-ко-ли … Даремно тільки стрясати повітря крилатими виразами. Ми перестали їх відчувати. Інакше, пошук загиблих був би справою честі не тільки для волонтерів-пошукових систем. Не пошуковці в свої вихідні і відпустки, скидаючись грошима на паливо і харчування, повинні переживати, що на полях ще з Першої світової бійці лежать. Потім шукати родичів всіма можливими способами, завдяки особистим зв’язкам, думати, як останки рідні доставити. І гроші на труни безіменним шукати. Не пошуковці! Хоча ні, не тільки пошуковці», – вважає Вікторія Симкина.
