З початку повномасштабної війни до Кривого Рогу майже щодня прибувають переселенці із гарячих точок. Родини з дітьми та люди літнього віку знаходять у місті та області прихисток від постійних обстрілів, вибухів та смерті. У кожного з них є своя трагічна історія, яка пов’язана із жахом війни. Микола Бондарь та його дружина Тетяна прожили під окупацією півтора місяця. Подружжя на власні очі бачило росіян і дивом змогло врятуватися від снарядів, що постійно літали над їхнім невеликим селищем Біляївка, що на Херсонщині. Далі на ikryvorizhets.com.
Спогади чоловіка про перші тижні війни
Село Біляївка, де проживав Микола і його дружина, знаходиться за 90 кілометрів на південь від Кривого Рогу. За час окупації половини села вже немає – його знищили окупанти. Росіяни з’явилися там у березні і з того часу нормальне життя для мешканців Херсонської області закінчилося. Миколі Олексійовичу 67 років і у Біляївці він прожив майже все своє життя, а ще у цьому місці поховані його діти, які трагічно загинули у автокатастрофі. Саме тому подружжя довго не хотіло виїджати звідти.
Микола Олексійович згадує, що коли російські солдати тільки зайшли у село, вони з дружиною рахували кількість воєнної техніки, яка туди завозилась. Однак скоро “Градів”, “Смерчів” та “Ураганів” стало так багато, що їх вже було не перерахувати. Від окупантів ховалися у погребі – селяни спали просто на сирій підлозі. Лише для старенької сусідки родини Бондарь змогли затягти ліжко.
У Біляївці були росіяни та солдати із самопроголошених республік ДНР і ЛНР. Як згадує Микола, то останніх російські солдати не вважають за людей, не забезпечують їх провізією та зброєю, тому вони відбирали у місцевих мешканців все, що їм було потрібно: автомобілі, їжу, воду, телефони, техніку. У Біляївській школі російські війська облаштували склад боєприпасів і, на думку Миколи Олексійовича, це і є причиною того, що вони постійно запускають ракети по багатьох інших навчальних закладах України – керуються власним досвідом.
Складна дорога до Криворіжжя
Рішення поїхати із окупованого селища для подружжя Бондарь було складним. Але жити в тих умовах вони більше не могли: тижнями спали одягненими у підвалах, на двір неодноразово прилітали снаряди, які ледь не вбили Миколу, у Біляївці не було світла, а бої лише посилювались.
Спочатку біляєвці зупинилися в сусідньому селищі на 12 днів, тому що колону машин із області випускали лише у Херсон або Крим. Пізніше стало відомо, що колона із 250 машин вийшла з Берислава до Кривого Рогу. Дорога зайняла у подружжя цілий день, а на в’їзді до Криворіжжя їх зустріли солдати ЗСУ. Микола Олексійович розказує, що виїхавши із окупації,вони із дружиною нарешті змогли зітхнути з полегшенням.
Першу ніч на підконтрольній Україні території переселенці провели у спеціальному криворізькому центрі, а вже зранку рушили до Криворізького району. Ще задовго до війни подружжя Бондарь придбало квартиру у Зеленодольску, що неподалік Кривого Рогу, і хоча ця громада теж постійно зазнає обстрілів зі сторони Херсонщини, але це не порівняти із тим, що Микола і Тетяна пережили у Біляївці.
