5 Грудня 2022

Життя у війні: історія переселенця з Херсонщини, який знайшов прихисток у Кривому Розі

Related

“Золотий Ріг” і “Кривий Яр” – найдавніші згадки про Кривий Ріг

Неповторність Кривого Рогу як поселення визначали геологічні та природно-кліматичні...

Діяльність криворізького театру ім. Т.Г. Шевченка у роки Другої світової війни

Криворізький театр ім. Шевченка вперше підняв завісу перед глядацьким...

Цікаві факти про Кривий Ріг

Кривий Ріг велике місто, яке має величезну та цікаву...

Криворіжці, на честь яких названо вулиці

Місто Кривий Ріг багате не тільки на поклади залізної...

Переваги покупки масажера для рук

Напевно, кожен хоча б раз у житті прийшовши додому...

Share

З початку повномасштабної війни до Кривого Рогу майже щодня прибувають переселенці із гарячих точок. Родини з дітьми та люди літнього віку знаходять у місті та області прихисток від постійних обстрілів, вибухів та смерті. У кожного з них є своя трагічна історія, яка пов’язана із жахом війни. Микола Бондарь та його дружина Тетяна прожили під окупацією півтора місяця. Подружжя на власні очі бачило росіян і дивом змогло врятуватися від снарядів, що постійно літали над їхнім невеликим селищем Біляївка, що на Херсонщині. Далі на ikryvorizhets.com.  

Спогади чоловіка про перші тижні війни

Село Біляївка, де проживав Микола і його дружина, знаходиться за 90 кілометрів на південь від Кривого Рогу.  За час окупації половини села вже немає – його знищили окупанти. Росіяни з’явилися там у березні і з того часу нормальне життя для мешканців Херсонської області закінчилося. Миколі Олексійовичу 67 років і у Біляївці він прожив майже все своє життя, а ще у цьому місці поховані його діти, які трагічно загинули у автокатастрофі. Саме тому подружжя довго не хотіло виїджати звідти.  

Микола Олексійович згадує, що коли російські солдати тільки зайшли у село, вони з дружиною рахували кількість воєнної техніки, яка туди завозилась. Однак скоро “Градів”, “Смерчів” та “Ураганів” стало так багато, що їх вже було не перерахувати. Від окупантів ховалися у погребі – селяни спали просто на сирій підлозі. Лише для старенької сусідки родини Бондарь змогли затягти ліжко. 

У Біляївці були росіяни та солдати із самопроголошених республік ДНР і ЛНР. Як згадує Микола, то останніх російські солдати не вважають за людей, не забезпечують їх провізією та зброєю, тому вони відбирали у місцевих мешканців все, що їм було потрібно: автомобілі, їжу, воду, телефони, техніку. У Біляївській школі російські війська облаштували склад боєприпасів і, на думку Миколи Олексійовича, це і є причиною того, що вони постійно запускають ракети по багатьох інших навчальних закладах України – керуються власним досвідом. 

Складна дорога до Криворіжжя

Рішення поїхати із окупованого селища для подружжя Бондарь було складним. Але жити в тих умовах вони більше не могли: тижнями спали одягненими у підвалах, на двір неодноразово прилітали снаряди, які ледь не вбили Миколу, у Біляївці не було світла, а бої лише посилювались. 

Спочатку біляєвці зупинилися в сусідньому селищі на 12 днів, тому що колону машин із області випускали лише у Херсон або Крим. Пізніше стало відомо, що колона із 250 машин вийшла з Берислава до Кривого Рогу. Дорога зайняла у подружжя цілий день, а на в’їзді до Криворіжжя їх зустріли солдати ЗСУ. Микола Олексійович розказує, що виїхавши із окупації,вони із дружиною нарешті змогли зітхнути з полегшенням. 

Першу ніч на підконтрольній Україні території переселенці провели у спеціальному криворізькому центрі, а вже зранку рушили до Криворізького району. Ще задовго до війни подружжя Бондарь придбало квартиру у Зеленодольску, що неподалік Кривого Рогу, і хоча ця громада теж постійно зазнає обстрілів зі сторони Херсонщини, але це не порівняти із тим, що Микола і Тетяна пережили у Біляївці. 

.,.,.,.