7 Грудня 2022

Історія французького футболіста про життя у Кривому Розі та волонтерську діяльність під час війни

Related

Де у Кривому Розі можна було смачно поїсти у другій половині ХХ століття

Кривий Ріг не виділявся великим розмаїттям вишуканих ресторанів і...

Екскурсія вулицями Кривого Рогу понад 50 років тому

Приїжджому у Кривий Ріг туристу, у першій половині ХХ...

Сич Юрій Петрович – неймовірно талановита людина

Юрій Петрович – криворізький архітектор, скульптор, художник, поет і...

Веропотвелян Петро Миколайович – видатний лікар Кривого Рогу та України

Місто Кривий Ріг відоме не лише своїми промисловими підприємствами,...

Трагічна доля поета Михайла Пронченка

Михайло Пронченко талановита людина, він все своє коротке життя...

Share

Війна показала, що Кривий Ріг – місто мужніх воїнів, щирих волонтерів та незламних людей, які об’єдналися заради вільного майбутнього. Підтримують нашу державу не лише українці, але й емігранти. Жуніор Ессомба колись приїхав до Кривого Рогу із Франції, декілька років прожив у цьому місті та був членом футбольного клубу “Кривбасс”. Після війни життя хлопця розділилося на “до” та “після”. Далі на ikryvorizhets.

Жуніор Ессомба про життя у мирній Україні та перші дні війни

24-річний Жуніор Ессомба жив у Кривому Розі декілька років і тут будував свою спортивну кар’єру. Хлопець розповідає, як це місто стало для нього рідним, адже тут до початку війни жив його двоюрідний брат. Жуніор грав у криворізькому футбольному клубі “Кривбасс” і згадує, що за три дні до війни якраз готувався до чергової гри у одному зі спортзалів нашого міста, а вже на наступний день поїхав у Київ у справах. Саме там хлопця і застала війна. 

24 лютого 2022 року Жуніор прокинувся від гучних вибухів і, подившись новини, дізнався, що розпочалась повномасштабна війна. Футболіст вирішив, що у Києві залишатися небезпечно та разом із друзями поїхав до Кривого Рогу по брата, який навчався у Криворізькому Національному університеті. Кидати життя, яке вибудовувалося в Україні не один рік, хлопцям було складно, але вони розуміли, що можуть бути більш корисними за кордоном. Тому Жуніор із братом вирушили до Парижу. 

Футболіст пригадує, що дорога до рідного міста із України у них зайняла більше 3-х діб. У перші дні війни населення мало панічні настрої, на митницях був посилений контроль для чоловіків. Однак, коли у хлопців бачили іноземні паспорти, пропускали досить швидко. 

Волонтерська діяльність футболіста за кордоном

Займатися допомогою іншим Жуніор Ессомба почав ще навіть не діставшись Парижу. По дорозі додому він проїжджав Берлін і там до хлопця почали звертатися із проханням про допомогу у купівлі квитків на вокзалі. Справа в тому, що не всі українські переселенці знали німецьку чи англійську, а ніхто із німецьких волонтерів не знав російської чи української. Знання Жуніора стали у нагоді і хлопець згадує, що дуже тоді радів, що може комусь допомогти. 

Жуніор каже, що прекрасно знає, наскільки складно буває подолати мовний бар’єр. Колись він теж почувався некомфортно в Україні, не знаючи, якою мовою звернутися до інших – російською чи українською.

Із Берліна хлопець дістався безкоштовним потягом для біженців. Жуніора вразило, наскільки об’єдналися люди у його рідній Франції для того, щоб підтримати постраждалих від війни в Україні. Однак, найважче у волонтерській справі – це комунікація. Волонтери у рідному місті футболіста знали англійську та французьку мову, а багато людей із України не знали іноземних мов. Тому Жуніор вирішив написати заяву до Товариства Червоного Хреста у Парижі і волонтерити офіційно, а саме, бути перекладачем для біженців. 

Жуніор розповів, що коли їхав працювати в України, наслухався стереотипів, що тут процвітає расизм. Однак, нічого такого тут він не зустрів. Хлопець каже, що його єдина мрія – закінчення війни, щоб він зміг повернутися до Кривого Рогу, який став для нього другою домівкою. 

.,.,.,.