Кривий Ріг відомий не лише залізною рудою та промисловими районами. Його вулиці зберігають сліди різних архітектурних епох: від цегляних будинків кінця XIX століття до монументальних споруд сталінської доби та модерністських кварталів. Кожен стиль мав свої правила, а разом вони сформували вулиці, які цікаво досліджувати під час прогулянок. Далі на ikryvorizhets.
Соцмісто у Металургійному районі – переважно конструктивізм. Сталінський ампір найсильніше представлений у Центрально-Міському районі, частково – у Металургійному, а у Покровському вже більше раннього функціоналізму та хрущовок. У Тернівському районі до цих стилів додається радянський модернізм. І цей мікс продовжує привертати увагу не лише сучасних архітекторів, а й кінорежисерів.
Конструктивізм і народження Соцміста
Кривий Ріг 1930-х років – це не лише шахти та металургійний завод, а й велика будівельна лабораторія. Архітектори шукали спосіб розмістити тисячі робітників, дати їм житло, школи, клуби та місця для відпочинку. Масштабним задумом стало Соцмісто – дільниця підприємства “Кривбуду”, офіційною датою заснування вважають 28 липня 1931 року. Район розраховували на 250 000 мешканців і планували облаштувати з інфраструктурою.
На макетах архітекторів це був великий центр із театрами, громадськими будівлями, житловими кварталами та 14-поверховою висоткою на центральній площі. Над проєктом працювали:
- Ілля Рапопорт;
- Володимир Заболотний;
- Віктор Троценко;
- Йосип Каракіс.
Заболотний у 1934 році розробив генеральний план адміністративного центру, а його робота посіла II місце на всесоюзному конкурсі. Але між архітектурними задумами та реальністю пролягла прірва, навіть виставка з великим макетом не допомогла отримати підтримку чиновників.
Недобудована мрія: конструктивізм Соцміста
Тоді вдалося побудувати лише частину споруд у стилі популярного тоді конструктивізму. Замість парадного центру, який мав уособлювати нове промислове місто, постали житлові квартали з простими фасадами. Потім була тривала пауза через Другу світову війну, до теми забудови повернулися вже у 1948 році.
Над проєктом Соцміста працювала група архітекторів:
- Володимир Самодрига – проєкти п’ятиповерхівок;
- Ольга Лозинська – плани робітничих селищ;
- Олександр Ейнгорн – житлові будинки.
Тому у Кривому Розі архітектурна спадщина зберігає не тільки риси різних стилів, а й сліди компромісів, через які поступово формувалося місто.
Сталінський ампір: монументальність після Другої світової війни
На проспекті Поштовому у Кривому Розі збереглися будівлі повоєнної доби, коли навіть житло проєктували з розмахом, а громадські споруди робили особливо урочистими. Театр імені Шевченка, головпоштамт, будинок професури – найхарактерніші прояви того часу.
Більшість повоєнних споруд – робота архітектора Василя Суманєєва. За його проєктами на центральному проспекті міста звели:
- інститут “Кривбаспроєкт”;
- житлові будинки;
- трест “Кривбасгеологія”;
- адміністративні будівлі “Дзержинськруди”;
- готель “Металург”.
Сталінський ампір у Кривому Розі був особливою системою міського представництва. Театр мав привертати увагу, адміністративна споруда – підкреслювати важливу роль установи, а житловий будинок – прикрашати вулицю. Саме тому на проспекті Поштовому різні за призначенням будівлі мають спільні риси. У 2016 році ім’я Суманєєва отримала вулиця у Центрально-Міському районі – як згадка про видатного архітектора на мапі міста.
Нінель Мухачова та жіночий слід в архітектурі
У Кривому Розі є будинки, які легко впізнати за характерною деталлю: шпилем або курантами на фасаді. Це роботи Нінель Мухачової – архітекторки, яка приїхала працювати до Кривого Рогу у 1947 році. Її першим самостійним проєктом стала будівля біля підвісного мосту на Гданцівці.
Згодом Мухачова працювала над забудовою:
- проспекту Поштового;
- Комуністичної вулиці (сучасна Мартіна Шимановського);
- площі Визволення (сучасна Захисників України);
- вулиці імені Карла Лібкнехта (сучасна Німецька).
Більшість житлових будинків Мухачової виконані у стилі сталінського ампіру. Для них характерні монументальність, симетрія, шпилі, куранти, ліпнина, еркери та чіткі класичні пропорції. Саме ці деталі роблять ці споруди впізнаваними на вулицях міста.
Коли у промисловому центрі з’явився власний тропічний сад
У 1978 році на тодішньому проспекті Карла Маркса (сучасному Поштовому) виросла незвична для Кривого Рогу споруда. Будинок природи зі скла та залізобетону став одним із яскравих прикладів пізнього радянського модернізму. Його робили за проєктом Мухачової як центр пропаганди природоохоронних знань.
Головною гордістю будівлі був великий зимовий сад, де зібрали понад 40 видів рідкісних тропічних і субтропічних рослин. Більшість саджанців привезли з Нікітського ботанічного саду. У криворізькому Будинку природи можна було побачити:
- монстеру;
- японський банан;
- ліани;
- пальми;
- кипарис;
- китайську троянду.
У приміщенні розташували не тільки оранжерею, там також працювали підприємство “Зелене господарство”, квітковий магазин і кафе “Любава”. Регулярно влаштовували виставки. Але справжньою родзинкою споруди став скульптурний комплекс. Автором 6-метрового панно “Весна” і всього декоративного оформлення був скульптор Костянтин Козловський. Ця робота зробила будівлю впізнаваною далеко за межами міста. Скульптурне оздоблення гармонійно поєднувалося з модерністською архітектурою зі скла та бетону.
Перехідні споруди: перші кроки модернізму
Одним із найяскравіших прикладів переходу від неокласицизму до модернізму став адмінбудинок об’єднань “Південруда” та “Кривбасшахтопроходка”, зведений у 1957 році. Його спроєктували архітектори Василь Суманєєв і Нінель Мухачова.
Там вже майже не було палацового декору, його замінили:
- чіткі об’єми;
- зручне планування;
- акцент на практичності.
Саме такі будівлі показують, як криворізька архітектура поступово відмовлялася від пишності у формах. Ці споруди ще зберігали деяку монументальність, але вже демонстрували більш стриманий стиль.
Палаци культури як вітрина модернізму
Найвиразніше радянський модернізм проявився у криворізьких Палацах культури. “Центральний” і “Тернівський” – типові представники цього стилю з простими геометричними формами та великими залами. Палац культури Північного ГЗК, зведений у 1986 році, вже належить до пізнього модернізму: масштабний, стриманий, розрахований на велику кількість відвідувачів.
Ці споруди мали свої вимоги: всередині одного будинку треба було розмістити сцену, велику глядацьку залу, кімнати для гуртків. Архітекторам довелося розв’язувати складну задачу: як зробити простір водночас зручним, містким і живим. І саме модернізм надав таку можливість: чисті форми, великі обсяги та свобода від зайвого декору.
Кривбас: місто, яке можна прочитати по фасадах
У Кривому Розі архітектурна історія легко простежується на вулицях. Проспект Поштовий – в оздоблених фасадах і колонах, Соцмісто – у плануванні кварталів, станції швидкісного трамвая – у геометрії, бетоні та камені. Сталінський ампір прагнув монументальності, а модернізм віддавав перевагу простим формам і функціональності.
Але обидва стилі визначили зовнішній вигляд районів Кривого Рогу на багато років уперед. І якщо прогулятися вулицями сучасного міста, уважно вивчаючи деталі будинків, то Кривбас відкривається не лише як промисловий центр, а й як місто з власною архітектурною мовою – суперечливою, незавершеною, але цілком впізнаваною.
Джерела:
- https://history.1kr.ua/publication/983
- https://history.1kr.ua/publication/1125
- https://krivbass.city/news/view/krivomu-rogu-minus-250-sotsmisto-krivogo-rogu-minus-nerealizovana-mriya-radyanskogo-modernizmu
- https://1kr.ua/ua/news-101453.html
- https://history.1kr.ua/publication/736
- https://tourlib.net/statti_ukr/savchuk.htm
- https://touristkr.com.ua/places/kultura/arhitektura-mista